21 жовтня - День жалоби з метою вшанування 70-х роковин операції "Захід"

Відповідно до рішення обласної ради від 02.06.2017 №628 на території Рівненської області 21 жовтня оголошено Днем жалоби з метою вшанування 70-х роковин початку проведення радянської операції «Захід», у ході якої із Західної України до Сибіру було примусово депортовано близько 80 тисяч українців.

Відповідно до рішення:

Оголосити День початку проведення операції «Захід» на території Рівненської області Днем жалоби.
Забезпечити проведення хвилини мовчання та приспустити Державний Прапор України на будинках і спорудах органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій

Про цю трагічну подію у своєму виступі 14 жовтня 2017 року з нагоди церемонії складання урочистої клятви ліцеїстами Київського військового ліцею імені Івана Богуна, яка відбулася на Софійські площі у центрі Києва, говорив Президент України Петро Порошенко:

Під час Другої світової частина українців чинила опір одразу двом потужним тоталітарним режимам, кожен з яких прагнув поневолити або винищити нас. Для більшості наших дідів та прадідів війна закінчилася у травні сорок п’ятого. Але не для вояків УПА. Їхня боротьба з комуністичним тоталітарним режимом тривала ще більше десяти років.
Аби здолати їх, московський режим вдавався до нелюдських методів. 21 жовтня виповниться сімдесят років акції «Запад». Буквально протягом одного дня сталінські карателі зробили нелюдський злочин – депортували із західних областей України до Сибіру понад 76 тисяч українців.
Гарантувати, що ніколи більше не повторяться подібні трагедії, можна лише, коли ми маємо свою міцну, сильну, вільну і незалежну державу. А для того нам потрібна сильна армія, яку ми створили протягом трьох років і яку постійно зміцнюємо.

Історична довідка

Планування та підготовка

Суттєво пришвидшила реалізацію цього задуму постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 р. «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців». Відповідно до цієї постанови передбачалося забезпечити вугільну промисловість СРСР робочою силою за рахунок родин учасників українського підпільного руху та членів УПА, яких мали скеровувати на шахти вглиб СРСР. На думку історика Т. Вронської, родини учасників підпілля за вказівкою союзного уряду мали репресувати лише через те, що імперська промисловість потребувала чергової великої партії «остарбайтерів». Для сталінського режиму було достатньо лише нагальних потреб промислового комплексу, аби безпідставно покарати величезну кількість людей. І збройний спротив українських повстанців не був для цього підставою. Водночас потреби ГУЛАГу співпадали з інтересами української республіканської та регіональної комуністичної влади на Західній Україні, яка прагнула знищити якнайбільше родичів повстанців, аби зменшити кількість співчуваючого їм населення. На думку дослідника Й. Надольського, існувала й інша причина – необхідність прискорення колективізації західноукраїнського села, оскільки в умовах голоду 1946–1947 рр. в Україні у влади виникла проблема радянізації сільського господарства західних областей.

Витяг з підсумкової доповіді про підготовку, проведення та підсумки операції «Запад» на території Львівської області. 21.10.1947 р., ст. 117. – ГДА СБУ

Для виконання урядової постанови був складений «План заходів МВС СРСР по перевезенню спецпереселенців із західних областей УРСР» та «План оперативних заходів по виконанню розпоряджень МВС СРСР №38/3-7983 про відправлення 50 ешелонів спецконтиненту із західних областей України».

Депортацію проводили МДБ та МВС УРСР. Ще на початку жовтня 1947 р. МВС СРСР видало вказівку про відправку у віддалені регіони СРСР із західних областей «спецконтингент» у 50 ешелонів членів родин повстанців (25 тис. сімей загальною кількістю 75 тис. осіб). Ретельність підготовки у Києві та Львові масової депортації нагадувала планування великої стратегічної бойової операції. Був спланований кожен крок, розписана кожна дрібниця: від складання списків кандидатів на виселення до підготовки транспорту, розподілу військових підрозділів по населених пунктах та визначення маршрутів переселення. У плануванні були задіяні місцеві райкоми КП(б), райвідділи МВС і МДБ. У західноукраїнські області було прикомандировано оперативний склад МДБ та МВС з інших областей. Зокрема, для організації завантаження та охорони переселенців МВС СРСР у західні області України прибув начальник конвойних військ МВС генерал-лейтенант Бочков з групою офіцерів. Для проведення заходу були мобілізовані всі автотранспортні засоби, гужовий транспорт і засоби зв’язку.

Список керівного складу МДБ УРСР з проведення операції «Запад» 1947 р., ст. 16. – ГДА СБУ

Органи залізничного МВС (10–25 осіб на село) за підтримки уповноважених райвідділів МДБ формували у селах списки для виселення і систематично перевіряли місця перебування осіб, які підлягали депортації. На початку жовтня були складені плани операції щодо кожного району. За наполегливими проханнями секретарів обкомів, затверджені МДБ плани виселення сімей учасників збройного підпілля збільшувалися, як, наприклад, у Волинській області – з 2,5 тис. до 2,7 тис. сімей.

Для керівництва заходами з масової депортації був утворений оперативний штаб, який очолив заступник міністра внутрішніх справ УРСР М. Дятлов. Штаб дислокувався у Львові. Був встановлений чіткий графік прийому людей та відправки ешелонів за заздалегідь встановленими маршрутами. Для проведення операції було залучено 13 тис. 592 співробітника органів внутрішніх справ і військовослужбовців. В середньому біля кожного депортованого був один озброєний чоловік. Транспортування населення мало відбуватися із 87 залізничних станцій Західної України. Завчасно створили 6 спеціальних збірних пунктів: у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї та Ковелі (в одному збірному пункті могло одночасно перебувати 10 тис. 550 осіб). Зокрема, збірний пункт у Львові на станції Клепарів охоплював Щирецький, Пустомитський, Винниківський, Ново-Яричевський та Брюховецький райони. Підготовка операції здійснювалася таємно. Другорядні виконавці дізналися про неї лише перед її початком. Окрім партії, МДБ та МВС, до операції залучили господарський і комсомольський активи, «стрибки» (учасників винищувальних батальйонів). Останні проводили подвірні ревізії та опис майна селян напередодні депортації, пояснюючи це загостренням міжнародної ситуації.

Враховуючи попередній досвід проведення виселенських акцій, аби не допустити нападів боївок ОУН на ешелони із депортованими, напередодні операції на дорогах, перехрестях, залізничних станціях та колії патрулювали війська МДБ.

Підсумки та наслідки депортації

Загалом із західних областей України (за винятком Закарпатської) було виселено 26 тис. 332 сімей (77 тис. 291 осіб, з них 18 тис. 866 чоловіків, 35 тис. 441 жінок і 22 тис. 279 дітей). Зокрема, з Рівненської області депортували 3 тис. 367 родин (11 тис. 347 осіб), з Волинської – 2 тис. 711 (9 тис. 50 осіб), із Львівської – 5 тис. 223 (15 тис. 920 осіб), з Тернопільської – 5 тис. (13 тис. 508 осіб), зі Станіславської – 4 тис. 512 (11тис. 883 особи), з Чернівецької – 613 (1 тис. 627 осіб), з Дрогобицької – 4 тис. 504 (14 тис. 456 осіб). За соціальним складом серед депортованих сімей переважали середняцькі селянські родини, які становили економічну основу західноукраїнського села, що призвело до руйнації традиційної соціальної структури.

Витяг з підсумкової доповіді по операції «Запад» у Рівненській області. Жовтень 1947 р., ст. 49. – ГДА СБУ

Більшість депортованих – 21 тис. 197 сімей (61 тис. 66 осіб) було скеровано на роботу у вугільну промисловість східних районів СРСР, решту – 5 тис. 264 сім’ї (15 тис. 202 осіб) відправили в Омську область, де надалі використовували їх на промислових підприємствах та у сільському господарстві. Сотні виселених літніх людей і дітей померло під час транспортування на північ СРСР. Під час довгої дороги на схід 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, 515 з них схопили конвоїри.

Серед виселених було чимало вдів і сиріт, чоловіки і батьки яких загинули в роки боротьби з тоталітарним режимом. До практики репресій проти них сталінське керівництво вдавалося ще під час «Великого терору» 1937–1938 рр., а також у 1939–1941 рр. під час «радянізації» Західної України. Після війни принцип колективної відповідальності вкотре був апробований на рідних загиблих вояків УПА та членів ОУН. Його мета – докорінно винищити всю родину, хоча б один із членів якої брав участь у збройному опорі радянській владі.

Масові жовтневі депортації 1947 р. із Західної України були найбільшими серед усіх інших, проведених сталінським режимом з метою «пацифікації» регіону у повоєнний період. Злочинна акція проти людяності зумовила суттєве зменшення сільського населення, порушила статеву та вікову структуру мешканців Західної України. В атмосфері страху і терору селяни стали активніше записуватися у колгоспи, аби убезпечити себе від можливих репресій. Депортація пришвидшила колективізацію західноукраїнського села та знекровила соціальну базу українського націоналістичного підпілля.

За матеріалами сайту Львівського музею "Територія Терору"

ОРГАНИ ВЛАДИ
 
МІСТА ПОБРАТИМИ

Місто побратим - Берунь

Місто побратим - Сандомир

Місто побратим - Гнев

Місто побратим - Моравський Берунь
 
БАНЕРИ







Програма дердавної підтримки енергоефективності

Національної дитяча гаряча лінія

Офіційний веб-сайт Державного реєстру виборців


Національний університет «Острозька академія»

Будівельна компанія «Вежа»

Острозька фабрика художньої кераміки

Шлях Гедеміновичів